Приоритетні напрямки

Приоритетний напрямок роботи закладу — екологічне виховання.

Любий друже! Пам'ятай: людина — тільки частинка природи. Величезне щастя — зустрічати світанки і заходи сонця, милуватися неповторними миттями кожної пори року. Наше покликання — жити в гармонії з природою. Навчившись цінувати красу навколо нас, ми зможемо не тільки продовжити життя людства на Землі, але й зробити його прекраснішим.

Природа – могутнє джерело пізнання , яке через спілкування розкриває людині свої таємниці й робить її більш чутливою до навколишнього світу.

Людина – частина природи, потяг до всього живого закладений у ній від самого народження, та чи не найяскравіше виявляється в дитячому віці.

Дошкільний вік – найважливіший етап у становленні екологічногосвітогляду людини, передбачає створення передумов гуманної взаємодії з природним довкіллям.

Дошкільний вік характеризується підвищеною допитливістю в різних сферах, але особливий інтерес діти проявляють до природи. Тому екологічне виховання в дитячому садку займає важливе місце в розвитку пізнання навколишнього світу, виробленні гуманного ставлення до всього живого і формуванні усвідомленого поведінки у природному середовищі.

Метою екологічного виховання є:

  • формування знань про природу, природні явища, рослинний і тваринний світ;
  • розвиток естетичних почуттів: любові, поваги, бережливого ставлення по відношенню до світу природи;
  • спонукання в дітях бажання доглядати за природою і тваринами, берегти і зберігати природні багатства.

Актуальність екологічного виховання

Формування гуманного ставлення до природи – основне завдання екологічного виховання, яка реалізується шляхом розвитку в дітях співчуття, співпереживання і співчуття до всіх живих істот на планеті. Людина – частина природи, але найчастіше саме він робить згубний вплив на навколишній світ. Формування активної позиції «захисника і друга» світу природи є основою у вихованні екологічної культури дошкільників. Діти особливо вразливі і чуйні, тому активно включаються у всі заходи щодо захисту тих, хто цього потребує. Важливо показати дітям, що люди займають більш сильну позицію по відношенню до світу природи (наприклад, рослини зів'януть без поливу, птиці взимку загинуть від холоду без годівлі). Тому нам слід спрямувати всі зусилля на те, щоб усе живе на землі розвивалося і приносило радість (наприклад, ранковий спів птахів під вікном буде приємно тим, хто їх годував взимку, а квітучий квітка на вікні порадує тих, хто його поливав).

Отримані знання про навколишній світ повинні підкріплюватися практичною діяльністю та наочними прикладами для того, щоб діти бачили позитивний результат своєї діяльності і мали бажання удосконалювати свої досягнення.

Форми і методи екологічного виховання

Велике значення в екологічному вихованні особистості займають екскурсії, завдяки яким діти знайомляться з різноманіттям природного світу і спостерігають за явищами природи. Екскурсії також важливі для накопичення знань про особливості природи рідного краю та орієнтування на місцевості: вміння знаходити взаємозв'язки в природі, спостерігати народні прикмети, пророкувати наслідки діяльності людини, як сприятливою, так і негативною. Під час екскурсії діти вчаться взаємодіяти з навколишнім світом. Для цього вихователь приділяє особливу увагу тому факту, що людина – лише гість у світі природи, і тому повинен слідувати заповідям: дотримуватися тиші, бути терплячим і уважним.

Роль казки у вихованні дошкільнят важко переоцінити, а екологічні казки цікаві, насамперед, новизною сюжету і введенням незвичайних персонажів. Завдяки казкам дітям у доступній формі можна розповісти про складні явища в природі, про відносини природи і людини і важливості людської праці. Особливе місце займають казки, придумані самими дітьми.

Одним з основних видів навчання дошкільнят є дидактичні ігри з екологічного виховання. Завдяки грі дитина вчиться виділяти ознаки явищ і предметів, порівнювати їх і класифікувати. Діти засвоюють нову інформацію про природному світі, розвиваючи пам'ять і сприйняття, міркують про життя тварин і рослин, розвиваючи мислення і мова. Дидактичні ігри сприяють застосуванню отриманих знань для спільних ігор, удосконалюючи в дітях навички комунікації.


Зрозуміло, екологічний розвиток дітей в саду буде особливо ефективним, якщо воно взаємопов'язане з екологічним вихованням у сім'ї. Тому педагоги повинні спонукати батьків до створення сприятливих умов для еколого-розвивального середовища в домашніх умовах.

Виховання екологічної культури дітей дошкільного віку

Сучасні концепції дошкільного виховання орієнтують практиків на формування особистості як одне з першочергових завдань навчально-виховної роботи з дошкільнятами. Важливою ознакою розвиненої особистості дитини є активність, котра проявляється у різних сферах: ігровій, трудовій діяльності, пізнанні навколишнього, взаєминах з дорослими та однолітками. Це робить особливо актуальним пошук таких педагогічних технологій, в основі яких лежало б забезпечення активної позиції вихованців, надання їм ініціативи у найрізноманітніших видах діяльності.

Відповідно до Базового компоненту дошкільної освіти до кінця дошкільного віку у дитини має бути сформований природодоцільний світогляд, в основі якого – усвідомлення дитиною себе як частки природи, відчуття відповідальності за те, що відбувається навколо неї та внаслідок її дій у довкіллі.

Важливий і актуальний для сьогодення є такий напрямок роботи як екологічне виховання.

Головний напрям, який може забезпечити успішне розв’язання завдань екологічного виховання дошкільнят є розвиток пізнавальної активності дітей у процесі ознайомлення їх з природою.

В центрі уваги педагогів має бути не просто повідомлення дітям окремих фактів та узагальнень, а їх оцінка, спрямована на усвідомлення екологічної цінності природи, її єдності з людиною. Саме це дозволить формувати у них не тільки екологічне мислення (тобто вміння розмірковувати з приводу даної теми), але і, що важливіше, вірну поведінку, правильну діяльність.

Головною метою екологічного виховання є закладання основ для розвитку у кожного екологічної культури особистості, без формування якої не можна розраховувати на подолання тієї глибокої еколого-економічної кризи, в якій перебуває Україна.

Вирішуючи це завдання, сучасна дошкільна педагогіка знаходиться перед проблемою змісту та вікової специфіки того образу досконалого навколишнього світу, котрий здатна осягнути (сприйняти і осмислити) дитина дошкільного віку

Формування його вже в дошкільному віці базується на засвоєнні дітьми певної сукупності знань, зокрема основ екології (знання про залежність живих організмів від умов існування: екологічні потреби рослин, пристосувальні властивості тварин, сезонні зміни в живій та неживій природі тощо).

У дошкільному віці у формуванні екологічного ідеалу основна увага має надаватися двом його сторонам – естетичній та моральній.

Естетична складова ідеалу постає як формування у дошкільників образу досконалої (з позицій «прекрасне – потворне») природи, виховання естетичного емоційно-позитивного ставлення до неї.

У моральному компоненті відображається усвідомлення моральної цінності самої природи та уявлення про моральне ставлення людини до неї.

Ці два компоненти є нерозривні між собою.

Крім змісту, вікову специфіку має також і форма подання дітям соціально-економічного ідеалу. Це має бути форма, котра забезпечувала б єдність естетичного та етичного у ставленні до природи, образність та дієвість даного ідеалу, що має відповідати притаманному дошкільнятам наочно-образному та наочно-дійовому мисленню.

Врахування всього вищесказаного обов’язкове при визначенні як основних завдань екологічного виховання дітей дошкільного віку, так і конкретного змісту, форм та методів роботи з ними.

Основними завданнями екологічного виховання дітей дошкільного віку є:

Засвоєння дітьми провідних ідей, основних понять та наукових фактів, на базі яких визначається оптимальний вплив людини на природу відповідно до дії її законів. Стосовно дошкільного віку – це засвоєння систем знань про живу та неживу природу, які відображають основну залежність у природі – залежність організмів

від умов існування. Розкриття дітям різнобічної цінності природи, як джерела матеріальних і духовних сил суспільства. У дошкільному віці – це засвоєння системи знань про значення рослин та тварин у природі та житті людини. Ознайомлюючи малят з будь-яким об’єктом чи явищем природи, педагог повинен розкрити у єдності цінність та доцільність його зовнішнього вигляду та властивостей. На основі цього у дітей виникає уявлення про те, що у природі немає нічого зайвого, що можна було б безболісно знищити. Оволодіння малюками прикладними значеннями, практичними вміннями та навичками раціонального природокористування (знання найпростіших правил поведінки у природі, вміння оцінювати стан навколишнього середовища, передбачати можливі наслідки своїх дій та дій інших людей і не допускати негативних впливів на природу). Розвиток у дітей потреби у спілкуванні з природою, прагнення до якомога глибшого її пізнання. Активізація діяльності дітей, спрямованої на поліпшення навколишнього природного середовища (догляд за живими об’єктами кутка природи, за рослинами на території дитячого садка, приваблювання птахів та комах на майданчик тощо). Включення малюків у спільну з дорослими природоохоронну діяльність (засвоєння способів збереження чистоти повітря, водойм, ґрунту, економне використання природних ресурсів і ін. ).

Для оцінки ефективності проведеної роботи вихователі орієнтуються на ряд критеріїв, котрі засвідчують рівень сформованості у дошкільників елементів екологічної культури

Це критерії:

– прояв позитивних емоційних реакцій на об’єкти та явища природи;

– прояв відповідного емоційного ставлення до виконання та порушення правил поведінки у природі;

– наявність системи знань про рослини та тварин, неживу природу, їх взаємозв’язок та взаємозалежність;

– знання основних правил природокористування, розуміння їх екологічної суті (слід охороняти корисні види рослин, тварин від винищення, не можна брати живих істот з місць їхнього існування, дбайливо ставитись до землі, води, повітря, оскільки це середовище, де мешкають живі істоти, обережно поводитись у природі, щоб не приносити їй шкоди тощо);

– стійкий прояв турботи про мешканців куточка природи, позитивне ставлення до праці в природі, наявність відповідних навичок та вмінь;

– оволодіння конкретними способами поведінки під час прогулянок на майданчику дошкільного закладу та екскурсій у природу згідно з засвоєними правилами.

Сучасні проблеми екологічного виховання дошкільників.

В екології природи й екології душі – єдиний шлях

Серед важливих проблем сучасності, що турбують людство, особливо виділяються екологічні. Увесь світ зіткнувся з глобальною екологічною кризою. Ця проблема потребує негайного вирішення. Тому серед багатьох напрямів навчально-виховної роботи з дітьми дошкільного віку екологічна освіта набуває дедалі більшої актуальності.

Основою формування свідомого ставлення до природи є знання про неї, усвідомлення себе активним суб’єктом природи, суб’єктом світу, у якому живе дитина. Актуальною в наш час є проблема формування екологічної свідомості та екологічної культури дошкільників.

Одним із шляхів формування екологічної культури дітей дошкільного віку є звернення до надбань педагогічної спадщини видатного українського педагога, заслуженого учителя України В.О.Сухомлинського, до його досвіду у сфері екологічного виховання дітей.

В.О. Сухомлинський довів, що природа сама собою не виховує, виховує лише активна взаємодія дитини з нею. Тому екологічне виховання та екологічна культура тісно пов’язані з природоохоронною діяльністю.

Великий педагог вважав, що самих екологічних знань з охорони навколишнього середовища, якщо вони не втілюються на практиці, недостатньо. Важливо, щоб вихованці брали участь у збереженні і збагаченні природи рідного краю, тільки у цьому разі у них сформуються необхідні уміння і навички, розвинеться відповідальне, бережне ставлення до навколишнього середовища.

Впровадження ідей екологічного виховання В.О.Сухомлинського у практику сучасної дошкільної освіти є складовою навчально-виховного процесу, який складається з двох рівноцінних компонентів: формування наукових знань з екологічного виховання та охорони природного середовища. Це переконливо доводять сучасні дослідники педагогічної майстерності В.О.Сухомлинського.

Вивчаючи спадщину екологічного виховання В.О.Сухомлинського, науковці О.Савченко, А.Степанюк , Н.Лисенко, Н.Глухова, В.Фокіна прийшли до висновку, що метою екологічного виховання є цілеспрямоване формування у

вихованців міцних екологічних знань, розуміння та органічного взаємозв’язку і єдності людини з навколишнім середовищем як єдиної гармонії, виховання особливої відповідальності за стан навколишнього середовища. І тільки з дитячих років, коли маленькі душі як губка, втягують у себе знання, слід прищеплювати і виховувати в дітях екологічно чистий світогляд.

Відтак, необхідність використання педагогічної творчої спадщини В.О.Сухомлинського з метою удосконалення процесу екологічного виховання дітей у дошкільному закладі зумовила вибір теми досвіду «Використання спадщини В.О.Сухомлинського у формуванні екологічної свідомості дітей дошкільного віку».

Екологічне виховання є складовою частиною всебічного і гармонійного розвитку особистості. Я хочу спрямовати свою діяльність на те, щоб виховати в кожної дитини почуття особистої відповідальності за все живе на Землі.

Дитина приходить у дитячий садок. У неї ще не сформовані стійкі погляди, переконання, інтереси. Своїм завданням вбачаю те, щоб сформувати мислення та екологічну культуру кожної дитини, навчити молоде покоління жити за законами природи. Дитячий садок відкриває для цього неабиякі можливості, бо саме тут, в цьому віці, у дітей закладаються підвалини інтелекту, структура мислення, а природна допитливість дітей та щирий інтерес до оточення створюють надзвичайно сприятливі умови для формування екологічної свідомості.

Емоційне життя дитини виявляється у формі почуттів, а почуття, як стійкі емоційні стани, можуть перейти у якість особистості, тобто у характерну стійку реакцію на об'єкти і явища дійсності. Тому, формуючи у дошкільнят екологічну свідомість, як ставлення до довкілля, вкрай важливо виробити у них таке емоційно-вольове сприймання природи, яке б вело їх по шляху становлення переконань у подальші вікові періоди.

Становлення екологічної свідомості - складний і тривалий процес. Оскільки екологічна свідомість є психологічним явищем, яке, маючи відповідне спрямування, проходить крізь розум і волю дитини й опосередковується ними, вона відбиває ставлення дитини до свого буття, до природного середовища, до знань про нього. Вважаю, що екологічна свідомість як компонент інтелектуальної діяльності, визначає зміст поведінки особистості, і тому так важливо починати формувати її з дошкільного віку. І найкращим помічником у цьому стає сама природа. У виховній системі В.О.Сухомлинського, яка базується на ідеї «гармонії педагогічних впливів», можна визначити «точки опори». Це-Природа, Праця, Співпереживання, Творчість, Слово, Краса. У творах видатного педагога природа визначається як провідний фактор виховання. Він писав: «Багаторічний досвід навчально-виховної роботи переконує, що природа не тільки об'єкт пізнання, не тільки сфера активної діяльності наших вихованців, а й частина їх буття, взаємовідносин, всього ладу їх життя». На мою думку, природа сама собою не виховує. Дитина стає розумною, моральною, прекрасною, доброю і непримиримою до зла за умови активної взаємодії з природою.

Для повноцінного розвитку потрібне живе спілкування з природою. Тому більшість занять бажано проводить на свіжому повітрі. В.О.Сухомлинський писав: «...спостереження мають осмислюватися і запам'ятовуватися. Я прагнув, щоб в усі роки дитинства навколишній світ, і природа постійно живили свідомість дітей яскравими барвами, картинками. Ми йшли в природу вчитися, думати, спостерігати».

Наслідуючи прийоми і методи видатного педагога,потрібно брати дітей за руку і вести їх спостерігати, думати, мислити, закохуватися в рідне довкілля. Спостереження пов'язувати з працею (в кожному куточку вчить залишати серця частинку). «Діти не тільки спостерігають, думають. Вони шукають відповіді серед природи на численні дитячі «чому ?». Такі заняття залишать у кожної дитини іскру любові до природи. Під час спостережень влучно використовувати оповідання В.О.Сухомлинського, які допоможуть зачепити струни душі кожної дитини («Що найтяжче журавлям?», «Як Марійка поливала дерева», «Зайчик і Горобина»).

Сутність екологічного виховання вбачаю у систематичному, терплячому впливі на розум дитини з метою, щоб та усвідомила і відчула себе «як частинку природи, здивувалася, навіть була вражена думкою, що людина до того часу сильна й могутня, поки вона вірний син матері - природи, що вміє берегти почуття вдячності за те, що вона живе, поки вона діяльна клітина організму, що називається природою» (Сухомлинський В.О.) .Виходячи з цього, в моїй роботі одним із головних напрямків виступає процес формування у дітей світоглядних переконань: природа - Єдине ціле. «У цьому цілому своя гармонія і постійність, взаємозв'язки і залежності; вона - джерело нашого буття і сама суть нашого буття, вона єдина і нерозривна з нами, з людиною. Кожний з нас - природа, що стала людиною. Людина доти могутня й непереможна, поки вона вірна законам природи...»(Сухомлинський В.О.). Перед початком екскурсій, походів разом з дітьми треба повторити основні закони природи: (не зривай квітку - вона зів'яне; не лови метелика – він загине; красу слід сприймати серцем; не рви без потреби гриби; не ламай гілки дерев і кущів; не випалюй минулорічну траву; не лишай слідів свого перебування в природі). Треба вчить дітей правилам поведінки в природі, і домагаєтися їх виконання, тому що формування екологічної свідомості - це не тільки знання морально-етичних норм і правил поведінки, а й таке ставлення, що перетворює їх у внутрішнє надбання людини, робить їх регулятором поведінки. Для розуміння й усвідомлення правил природокористування вчіть дітей спостерігати в довкіллі, відчувати єдність з ним. Під час споглядання протягом кількох хвилин кожного дня показуйте і називайте окремі ознаки і обов’язково словесно описуйте те, що сприймають діти. Система ціннісних відносин - ядро особистості. Вони можуть виникнути тільки в реальному світі - світі Культури. Людина, як істота соціальна, засвоює норми і правила поведінки, що прийняті в суспільстві, і як істота духовна відкриває для себе людську культуру. Але екологічні знання і розвиток емоційного та ціннісного компонентів не гарантують формування екологічної свідомості. Тому формуйте у дітей екологічну свідомість практично-дійового характеру і вчіть давати справедливу оцінку наслідкам впливу людської діяльності в природному середовищі.

Розпочинати роботу над формуванням екологічної свідомості потрібно з дітьми молодшого дошкільного віку. Спостерігаючи за об'єктами природи, треба звертати увагу малят на їх привабливість (метелик, птахи, котик), яскравість (квіти, осіннє листя, захід сонця). Молодші дошкільники дуже чутливі до краси, тому доцільно навчати їх висловлювати свої почуття в малюнках (так як радив В.О.Сухомлинський), замальовувати побачене.

З дітьми середньої групи актуальним є милування в природному довкіллі гарним, чарівним, казковим, звертаючи при цьому увагу дошкільнят на

незвичне, незрозуміле, утаємничене, те, що лякає. Під час спостережень в природі, дітям можна дати альбомчики і олівці, для того,щоб вони замальовували побачене, а потім дали назви замальовкам, склали твори-мініатюри. Дорослий повинен спонукати вихованців обережно досліджувати, експериментувати, прихильно ставитись до нього, заохочувати доглядати за мешканцями куточка природи, городу, квітника.

Старших дошкільників потрібно вчити захоплюватися красою природи в різні пори року, радо спілкуватися, милуватися нею, дбати про збереження та орієнтуватися в причинах забруднення оточуючого середовища. Як одну з форм спілкування дітей з природою, доцільно використовувати екологічну казку. Під час складання екологічних казок намагатись навчити дітей висловлювати в словах свої думки, переконання, розуміти стан довкілля і виявляти особисте до нього ставлення. Казка, складена дітьми є результатом проведення клопіткої виховної роботи на ту чи іншу тему, а саме: «Мої друзі-дерева», «Метелик-веселик», «Співучі комахи» та ін. У роботі зі старшими дошкільниками обов’язковим є залучення дітей до практичної діяльності, надання конкретної допомоги середовищу, рослинам, тваринам як на території дошкільного закладу, так і в найближчому природному довкіллі. Дорослий повинен вчить дітей відчувати, що виявлення турботи потребує значних зусиль, терплячості і знань. Отримавши незначні результати, хваліть свої вихованців, радійте разом, милуйтеся довкіллям, приємними змінами, що відбулися. Переживання загального позитивного настрою дає впевненість дітям у своїх силах, підтримує бажання бути готовим допомагати, не нашкодити довкіллю. Проблема формування екологічної свідомості розглядається в ширшому розумінні: не тільки як проблема навколишнього середовища і захист його від забруднення, а як екологія особистості, екологія душі, екологія культури. Тому можливо поєднувати завдання екологічного виховання із завданнями з інших розділів програми під час інтегрованих, комбінованих занять.

Задовольнити дитячу допитливість, заохотити малюка до активного пізнання оточуючого світу, оволодіти способами пізнання зв'язків між предметами і явищами природи допомагає гра. Саме гра сприяє поглибленню емоційних переживань дітей, розширює їх уявлення про світ. Під час прогулянок на свіжому повітрі треба проводить екологічні ігри та цікаві завдання, які об'єднані спільною темою, наприклад, «Ліс, його збереження та охорона». Проведення ігор в природних умовах має складності: діти легко відволікаються, переключають свою увагу на сторонні предмети, інших людей… Щоб цього уникнути, використовуйте наочний матеріал, вдало підібране художнє слово (зокрема, твори В.О.Сухомлинського), ігрові моменти, ігрові дії.

Велику роль у формуванні екологічної свідомості має практична дослідницька діяльність в природних умовах. Екологічна освіта, на мою думку, має починатися з об'єктів найближчого оточення, з якими дитина зустрічається у повсякденному житті. Процес навчання буде малоефективним без емоційного сприйняття дерев, птахів, світанків, квітів. Вирішити ці завдання в процесі дослідження допомагає екологічний проект. Він може бути короткотривалим або довготривалим, залежно від масштабу завдань, віку та можливостей дітей. Під час роботи з проектом діти спостерігають, досліджують, малюють, ліплять, граються, слухають музику, знайомляться з літературними творами, складають свої казки та оповідання.

Щоб викликати у дошкільнят позитивний емоційний відгук на природне оточення, вдитсадку можна проводить свята та розваги. Зокрема, свято Дня Землі, яке створить масштаб загального бачення планети, її значення для людей та всього живого.

Великого значення педагоги повинні приділити розвитку творчої неординарної особистості. З цією метою можна організовувати заняття-драматизації за художніми творами В.О.Сухомлинського, що дасть змогу дітям логічно і послідовно висловлювати свої думки, неординарно мислити, фантазувати. Під час драматизації, використовуючи прийом екологічної емпатії, вчіть своїх дітей співпереживати, співчувати.

Велике значення у формуванні екологічної свідомості дошкільників відіграє художнє слово. Так вважав і Василь Олександрович: «слово-це найтонший різець, здатний торкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру...» Вихователь повинен широко використовувати художню літературу (вірші, казки, оповідання), народний фольклор (прислів'я, приказки, повір'я, прикмети, легенди), твори самого Василя Олександровича: «Які вони бідні», «Як визволити джмеля?», «Покинуте кошеня», «Дуб», «Ранковий вітерець», «Конвалія», «Золоті стрічки» та інші.

Педагог повинен здійснювати екологічне виховання і в роботі з батьками, тому що у свідомості дитини можуть існувати два паралельних ставлення до одного й того ж поняття. Так, наприклад, педагог навчає дітей оберігати перші квіти весни, занесені до Червоної книги, а от після прогулянки до лісу з батьками, у вихідні дні, малі повертаються додому не з порожніми руками... Подібні суперечності негативно позначаються на почуттях і поведінці дитини, гальмують процес формування екологічної свідомості. Ось чому єдність педагогічних впливів з боку дошкільного закладу і сім'ї є необхідною передумовою високої результативності роботи педагога. Вихователь повинен пояснити батькам, що дошкільний заклад – не «трамплін перед школою», а місточок між сім’єю і великим світом, з його проблемами, зокрема, екологічними. Якщо знання дитина в повній мірі не отримає, то в подальшому навчанні у школі, інституті обовязково надолужить. Але не навчена вижити – може загинути.

У дошкільному закладі влаштовуються для дітей та батьків різні заходи (наприклад, свято дитячої творчості на тему: «Прощання з осінню»). Організовуються виставки дитячих робіт на тему : «Фантазії дитини і природи», де представляються малюнки дітей; аплікації з листя, соломки; осінні букети та іграшки з природного матеріалу.

Переконана, що все це має забезпечити успішність роботи. Адже самостійно росте лише бур'ян, а сучасне екологічне мислення треба вирощувати, як вирощують культурні злакові. Вирощувати, беручи все найкраще від екологічного сприймання наших предків та інших народів.

«Природа стає виховним могутнім фактором лише тоді, коли маленька людина після трьох - чотирьох років навчання... з подивом приходить до думки: світ навколо мене став багатшим, красивішим і ця зміна світу - моя праця, це я.» (Сухомлинський В.О. )





«...добрі почуття своїм корінням сягають у дитинство, а людяність, доброта, лагідність, доброзичливість народжуються в праці, турботах, хвилюваннях про красу навколишнього світу... якщо добрі почуття не виховані у дитинстві, їх ніколи не виховаєш...» (Сухомлинський В.О.).

Василь Сухомлинський

Врятував сонечко

Це було влітку. Цілий день пекло сонце, а потім насунулись чорні хмари.

Пішов дощ. Під високою гіллястою шовковицею сидів Василько. Він не боявся зливи. Його захищало від неї густе листя.

Під шовковицею було сухо. А поруч текли струмки. Василько побачив, як один струмок поволеньки почав заповнювати невеличку заглибинку.

Утворювалось озерце. На середині цього озерця був маленький острівок. Води все прибувало й прибувало. Ось-ось затопить острівець, і раптом Василько побачив на острівці маленьке червоне сонечко.

Воно бігало з одного краю острівця до другого. «Чому ж воно не летить,»-подумав Василько. Йому стало жаль сонечка. Острівець ставав усе менший. Ось він такий як п’ятачок.

Ось він уже не більше копієчки. Сонечко сділо непорушно. Василько побіг під дощ. І зразу ж змок до нитки. Та він устиг урятувати сонечко.


ВІДЛОМЛЕНА ГІЛКА

Уздовж алеї парку біг хлопчик. Був ясний весняний день, на деревах співали пташки, серед квітів літали барвисті метелики. Хлопчикові було весело. Він біг, розмахуючи руками.

Уздовж алеї росли маленькі липки, їх недавно посадили. На гілочках зеленіли ніжні пахучі листочки. Хлопчик зривав їх і кидав собі під ноги. Потішався. От зупинився біля однієї липи.

Та не листочок відірвав, а цілу гілочку відчахнув. Гілочка впала додолу. Хлопчик на хвильку зупинився, глянув на тремтячі листочки. Глянув і на липку. З північного боку зяяла ранка...

Хлопчикові стало жалко липки, та жалість у його серці жила недовго. Бо надворі був такий радісний сонячний день... Хлопчик переступив гілочку й побіг далі. Минуло багато-багато літ.

Хлопчик виріс, став дорослий. І діти його повиростали.

Ось теплого весняного дня приходить він до того парку, де бігав колись малим пустотливим хлоп’ям. Уздовж алеї росли високі стрункі липи. Одна тільки була мовби з північного боку поранена.

У неї ніби руки не було. Замість гілки — глибокий шрам.

Дідусь зупинився. Упізнав липу. Це він давно колись відчахнув її гілочку. І ось тепер на високому стрункому дереві не було великої гілки.

Менше листя зеленого, менше цвіту липового, менше співу бджолиного — бо він зламав гілочку. Менше й радості в світі.

Дідусь зітхнув. Він стояв на алеї, дивився на рівну доріжку, по якій біг маленький хлопчик.